Розгляд відродження балістичних ракет у сучасній війні

Історичний контекст і ранній розвиток балістичних ракет

Балістичні ракети пройшли значну еволюцію від моменту їх створення, перетворившись із примітивних ракетних систем на складну сучасну зброю. Перун починає з того, що розглядає відродження цих систем у сучасній війні через призму їхніх історичних витоків.

Він зазначає, що хоча ранні форми ракетної зброї, такі як китайські «вогняні стріли» та ракети Конгрева, з’явилися століття тому, вони були примітивними й не володіли ні можливостями, ні точністю сучасних балістичних ракет. Німецька ракета V-2, розроблена під час Другої світової війни, виділяється як важлива віхова подія в цій історії. Хоча вона мала технічні обмеження, високі витрати та низьку точність, V-2 продемонструвала потенціал технології балістичних ракет. Як пояснює Перун, V-2 могла доставляти одну тонну бойового заряду на відстань понад 200 миль, а її гіперзвукова швидкість на кінцевій фазі польоту робила її майже неможливою для перехоплення сучасними системами протиповітряної оборони.

Попри свої інновації, V-2 не стала переломним фактором, на який сподівалася нацистська Німеччина. Перун підкреслює обмежений успіх цієї зброї. Хоча тисячі ракет V-2 були запущені, їх вплив на хід війни був незначним. Вони не змогли стабільно вражати точкові цілі, такі як ворота доків або мости, а їхні високі витрати були непропорційними до отриманих результатів. Наприклад, ракети V-2 спричинили мінімальні втрати у порівнянні з масштабами їх використання. Тим не менш, їх технологічний фундамент заклав основи для гонки озброєнь часів Холодної війни.

Після закінчення Другої світової війни і США, і Радянський Союз поспішали захопити німецьку технологію V-2, а також вчених і інженерів, які її розробляли. Це стало початком нової ери. Можливості балістичних ракет швидко вдосконалювалися, а до кінця 1950-х років були досягнуті більші дальності завдяки таким платформам, як радянська Р-7 і американський Атлас, обидві з яких досягли міжконтинентальної дальності. Перун підкреслює трансформаційний вплив космічної гонки і ракетного змагання, що об’єднало прогрес у системах наведення, технології твердого палива та стратегічної інтеграції ядерних боєголовок.

У період Холодної війни балістичні ракети широко поширилися як системи доставки ядерних зарядів, часто обладнані кількома незалежно наведними бойовими блоками (MIRV). Ці бойові заряди розширили руйнівний потенціал як тактичних, так і міжконтинентальних ракет. Перун зазначає, що практично кожна радянська балістична ракета малої та середньої дальності могла нести ядерні боєголовки, а також інші типи зарядів, такі як касетні або хімічні боєприпаси. Зі західного боку США розробили системи, такі як Армійська тактична ракетна система (ATACMS), призначена для руйнівної ефективності на полі бою із використанням касетних боєприпасів. Такі ракети, хоча спочатку обмежені точністю і масою зарядної частини, продемонстрували свою практичність, еволюціонуючи в системи подвійного призначення для ядерної та звичайної війни.

Перун розмірковує над тим, як ці історичні розробки сформували привабливість балістичних ракет навіть з огляду на їх високі витрати і складні технічні обмеження. Здатність доставляти заряд, будь то звичайний чи ядерний, на великі відстані в короткий часовий проміжок утвердила цю зброю як наріжний камінь військової стратегії Холодної війни.

Стратегічна цінність сучасних балістичних ракет

Відновлення інтересу до балістичних ракет у XXI столітті зумовлене їх унікальними оперативними перевагами, особливо для держав, які прагнуть демонструвати свою силу на значні відстані. Перун аналізує ці переваги та пояснює їх у контексті сучасних військових технологій і стратегічних умов.

Однією з ключових сильних сторін балістичних ракет є їх значний радіус дії, який дозволяє державам вражати цілі на сотні або навіть тисячі миль. Перун наводить приклад використання балістичних ракет Іраном, пояснюючи, що такі системи дозволяють країні проєктувати силу аж до Ізраїлю, водночас оминаючи дорогі інвестиції у стратегічні авіаційні чи військово-морські сили. У порівнянні з альтернативами, такими як далекобійні літаки або дрони, балістичні ракети мають перевагу у швидкості. Наприклад, іранські балістичні ракети можуть досягти Ізраїлю лише за 12 хвилин, тоді як крилатим ракетам може знадобитися кілька годин, а дронам — ще більше. Скорочення часу досягнення цілі зменшує попереджувальний період для оборонних систем, що додатково ускладнює зусилля з перехоплення.

Хоча сучасні системи протиповітряної та протиракетної оборони значно вдосконалилися з часів Другої світової війни, балістичні ракети все ще створюють унікальні оперативні проблеми. Перун зазначає, що перехоплення цих ракет вимагає не тільки передових технологій, але і значних інвестицій в інфраструктуру, датчики та підготовку. Висока швидкість і траєкторія балістичної ракети потребують рівня точності та готовності, який складно підтримувати. Навіть потужні системи протиракетної оборони можуть бути перевантажені великою кількістю цілей, змушуючи захисників або прийняти шкоду, або витратити всі свої запаси перехоплювачів у спробах протидіяти загрозам.

Однією з причин доступності балістичних ракет є те, що їх базові технології вже десятиліттями є загальновідомими, що робить їх значно простішими та дешевшими у розробці порівняно з іншими високотехнологічними військовими системами, такими як авіаносці або стратегічні бомбардувальники. Перун відзначає, що такі країни, як Іран і Північна Корея, успішно розробили передові технології балістичних ракет на рідкому та твердому паливі, незважаючи на їх порівняно обмежені ресурси. Ці країни використовували балістичні ракети як економічно ефективний засіб компенсування слабких місць у інших військових напрямках, підкреслюючи привабливість ракет для держав, які прагнуть посилити свої стратегічні можливості.

Перун зазначає, що новітні технологічні розробки також розширюють можливості балістичних ракет за межі їх традиційних ролей. Досягнення у технологіях наведення та прицілювання дозволили скоротити похибку до кількох метрів, зробивши балістичні ракети придатними для ураження ширшого спектра критично важливих цілей. Завдяки використанню передових технологій самонаведення, ракети можуть коригувати траєкторію під час польоту, навіть долаючи перешкоди, такі як радіоелектронна боротьба. Ця еволюція дозволила розробити балістичні ракети для ураження кораблів такими країнами, як Китай, Південна Корея та США, що є значним оновленням платформи ракет.

Уроки з останніх конфліктів також підтверджують корисність балістичних ракет. Перун вказує на Україну як приклад, де як українські, так і російські сили застосовували касетні боєприпаси у балістичних ракетах із значним ефектом. Наприклад, українці застосували обмежену кількість ATACMS, оснащених касетними боєприпасами, для нейтралізації всієї бази вертольотів, тоді як російські ракети «Іскандер» були ефективними проти піхоти та інших тактичних цілей на полі бою.

Проте такі системи не є універсальним вирішенням. Використання Іраном балістичних ракет, оснащених касетними боєприпасами, під час протистояння з Ізраїлем мало змішані результати, спричинивши лише незначні структурні пошкодження в умовах потужних систем протиповітряної оборони. Ефективність таких боєприпасів великою мірою залежить від їх цілі. Перун описує випадки, коли касетні боєприпаси були успішними проти відкритих військових об'єктів, але не справлялися у ситуаціях, які вимагали знищення укріпленої або стратегічної інфраструктури.

Нарешті, Перун зазначає гнучкість сучасних балістичних ракет у перенесенні спеціалізованих боєзарядів. Концепції, такі як американська система Prism, досліджують можливість використання балістичних ракет для швидкого доставлення «патрульних боєприпасів»: автономних дронів, здатних виявляти та атакувати цілі індивідуально. Хоча вони менш руйнівні, ніж традиційні бойові частини, такий підхід дозволяє проводити хірургічні операції без ризику для пілотованих платформ, забезпечуючи країнам адаптивні можливості удару в умовах невизначеності.

Це поєднання дальності, швидкості, економічності та інноваційних можливостей допомагає пояснити, чому балістичні ракети знову привертають увагу країн із різним рівнем військової та економічної могутності. Як пояснює Перун, їх продемонстрована ефективність у конфліктах від України до Близького Сходу робить їх переконливим варіантом для програм закупівель. Для багатьох держав ці види озброєнь представляють привабливий баланс між вартістю й ефективністю, навіть в умовах історично високоефективних систем протиракетної оборони.

Національні програми та досягнення

Перун починає цей розділ з розгляду Росії — країни, яка десятиліттями активно інвестує в можливості баллістичних ракет, особливо на тактичному рівні. Підхід Росії до використання цього виду озброєнь відіграє значну роль у її військових операціях, зокрема в триваючій війні проти України. Із усього арсеналу баллістичних ракет Росії особливо виділяється комплекс «Іскандер», який вважається універсальною і потужною зброєю. Хоча Росія також розробила інші системи, як-от повітряно-стартову ракету «Кінжал», її практичність викликає сумніви через низку недоліків. За словами Перуна, залежність «Кінжала» від літаків, довший час попередження для супротивника та логістична неефективність роблять його менш бажаним варіантом порівняно з ракетами наземного запуску, такими як «Іскандер».

Перун зазначає, що ракета «Іскандер» довела свою ефективність та стала своєрідним «переломним чинником» на полі бою. За оцінками України, Росія виробляє приблизно 60 одиниць цієї системи щомісяця, що демонструє значне нарощення виробництва під час конфлікту. «Іскандер» використовується не лише для тактичних завдань, як-то точкові удари по важливих об’єктах на полі бою, але й у стратегічних бомбардуваннях, що створює суттєві проблеми для української ППО. Удосконалення засобів протидії, таких як використання хибних цілей у кінцевій фазі ракети, ще більше ускладнює спроби її перехоплення.

Перейшовши до Китаю, Перун звертає увагу на особливу стратегію цієї країни у розробці арсеналу баллістичних ракет. Замість того, щоб вкладати ресурси у єдину систему, Китай розробляє різноманітні типи ракет для усіх діапазонів — від тактичних ракет малої дальності до ракет середньої і великої дальності. Серед відомих систем варто згадати DF-26, що отримала назву «вбивця Гуаму» завдяки дальності, яка дозволяє їй вражати американські об'єкти на острові Гуам, а також її універсальності у доставці як ядерних, так і звичайних боєголовок. DF-26 також має варіант протикорабельної ракети, що додає морського виміру до баллістичних можливостей Китаю.

Перун порівнює вибір Китаю зі стратегією Росії, особливо щодо використання систем на основі модульних контейнерів. Китай впровадив такі контейнерні пускові установки для деяких своїх систем, що забезпечує гнучкість у перемиканні між різними типами боєприпасів, як-от тактичні балістичні ракети малої дальності, наприклад Fire Dragon 480. У симуляціях ця ракета, як повідомляється, показала здатність долати сучасні системи морської оборони у сценаріях із координованими атаками за участю дронів. Хоча такі симуляції слід оцінювати з обережністю, Перун відзначає, що вони підкреслюють розширення ролей баллістичних ракет за межі їхнього традиційного використання.

Повертаючись до Сполучених Штатів, Перун зауважує інший підхід у розробці баллістичних ракет, зосереджений перш за все на Precision Strike Missile (PrSM). Вона створена як наступник старої ракети ATACMS і має на меті покращену точність, багатофункціональні можливості та ефективне використання наявної інфраструктури, наприклад, пускових платформ HIMARS і M270. PrSM здатна наносити удари з більшим радіусом і точністю, а також є частиною ширшої концепції з боку американських військових для досягнення більш значних ефектів через компактніші та універсальніші технології. Майбутні модифікації PrSM, так звані «інкременти», обіцяють включати вдосконалення, як-то збільшена дальність, нові можливості прицілювання та запуск з автономних платформ.

Завершуючи розділ, Перун визнає, що хоча ракета PrSM відображає оптимізований американський підхід до розробки баллістичних ракет, вона не така широка чи різноманітна, як китайська програма. Цю обмеженість частково компенсують інші передові системи озброєння США, зокрема гіперзвукові та крилаті ракети, що вдало доповнюють можливості PrSM. Тим часом європейські члени НАТО переглядають свої ракетні програми та загальні стратегії завдань далекого ураження. Після багаторічного недофінансування у період після Холодної війни ці країни зараз приділяють першочергову увагу розробці далекобійних високоточних боєприпасів. Тоді здавалось логічним передати цю можливість Сполученим Штатам у період «дивідендів миру», але недавня агресія Росії підкреслила ризики такої залежності.

Прикладом цього активізованого підходу стала європейська ініціатива НАТО на $50 мільярдів, оголошена на недавньому саміті, яка спрямована на розвиток суверенних можливостей для завдань далекого ураження. Очолювана Великою Британією, ця ініціатива підкреслює важливість співпраці у технологічних інноваціях і розширенні промислових потужностей. Перун зазначає, що це не лише стратегічний зсув, але й критично важливий крок до зменшення залежності НАТО від США у забезпеченні ключових засобів стримування.

Виклики перехоплення та економічні аспекти

Перун починає з того, що наголошує на стратегічних ризиках, пов’язаних із нинішньою диспропорцією можливостей серед членів НАТО. Він вказує на те, що Україна, маючи дрони, такі як Flaming Go і Sapsan, може зараз мати більше можливостей для ураження віддалених цілей у регіонах, таких як Іран, ніж деякі європейські країни. У багатьох європейських членів НАТО або немає крилатих ракет далекого радіуса дії, або вони володіють системами, які обмежені через малий радіус дії, низьку живучість чи складність розгортання. Ця диспропорція представляє значну вразливість для колективної оборони НАТО, особливо перед лицем противника, такого як Росія.

Перун пояснює, що Москва може розглядати НАТО як достатнє для протидії великим військовим діям, але вона може оцінювати окремі країни-члени альянсу, які не мають можливостей ураження на великій відстані, як вразливі до провокацій. Такі розрахунки можуть підштовхнути Росію до того, щоб перевірити єдність альянсу, погіршивши ситуацію з периферійними державами НАТО. Він припускає, що оснащення більшої кількості членів НАТО сучасними наступальними засобами дальнього ураження може стримати такі провокації, зробивши оцінки Росії щодо односторонніх дій неприйнятними. Фактично, ці можливості виступають як «інструменти ескалації», які підвищують витрати на агресію для потенційних противників.

Загадавши про промислові розробки, Перун зазначає, що багато інвестицій, пов’язаних із ініціативою НАТО на суму $50 мільярдів щодо високоточного ураження дальнього дії, зосереджені більше на крилатих ракетах, ніж на балістичних. Основні виробники ракет у НАТО досягли високого рівня у створенні декількох типів крилатих ракет: наземних і авіаційних, в тому числі дозвукових, надзвукових і навіть гіперзвукових варіантів. Проте промислова база та експертиза у виробництві тактичних балістичних ракет в Європі залишаються недостатньо розвиненими.

Як приклад поточних зусиль у розробці балістичних ракет Перун наводить британський проєкт Nightfall, ініціативу щодо створення тактичної балістичної ракети спеціально для використання Україною. Початковою метою проєкту була ракета з дальністю понад 600 кілометрів, боєголовкою приблизно 300 кілограмів та вартістю менше півмільйона фунтів стерлінгів ($670,000). Однак ці характеристики переглянули на основі зворотного зв’язку з представниками промисловості, результатом чого стала ракета з меншою дальністю в 500 кілометрів, зменшеною боєголовкою у 200 кілограмів та вищою собівартістю £800,000 (приблизно $1 мільйон). Незважаючи на ці корегування й спрощений дизайн, навіть цей «доступний» варіант стикається з такими викликами, як обмежений темп виробництва — лише десять ракет на місяць на початковому етапі.

У короткостроковій перспективі Перун зазначає, що Велика Британія вирішує власні ракетні потреби шляхом закупівлі американських ракет Precision Strike Missiles (PrSM). Ці ракети дозволяють завдавати високоточні наземні удари на відстань до 500 кілометрів, проте через жорсткі регуляції США в рамках International Traffic in Arms Regulations (ITAR) Велика Британія не може вільно передавати їх іншим країнам, таким як Україна, без схвалення США. Закупівля PrSM демонструє залежність від іноземних систем, яка обмежує суверенну гнучкість, зміцнюючи аргументи на користь національної програми, такої як Nightfall.

Інші члени НАТО, такі як Німеччина, ухвалюють рішення локалізувати виробництво американських конструкцій. Компанія Rheinmetall планує вперше у Європі виробляти балістичні ракети ATACMS, хоча, за словами Перуна, ці ракети на покоління відстають від сучасних розробок. Контроль за використанням цих систем також залишиться за Вашингтоном.

Польща, на противагу цьому, реалізує стратегію диверсифікації, одночасно закуповуючи американські авіаційні крилаті ракети та південнокорейські тактичні балістичні ракети KTSSM-1. KTSSM-1 є приблизним еквівалентом американських ATACMS з дальністю дії 290 кілометрів та різними варіантами боєголовок. Існують припущення, що Польща матиме намір у майбутньому локально виробляти ці південнокорейські системи, але нинішні ліцензійні угоди, здається, зосереджуються на менш масштабних системах.

Перун переходить до розгляду Туреччини — однієї з найбільш активних членів НАТО, яка розвиває власні можливості у створенні балістичних ракет. Туреччина вже забезпечила експорт своїх тактичних ракет, особливо продаючи систему, схожу на ATACMS, Індонезії з постачанням, запланованим на 2025 рік. Окрім систем короткої дальності, турецька ракета Tayfun пропонує більш досконалий варіант із дальністю понад 280 кілометрів. Новітня версія Tayfun Block 3 демонструє свою здатність точно вражати рухомі морські цілі, що є рідкісною характеристикою для балістичних ракет.

Ба більше, схоже, що Туреччина прагне розширити масштаби своїх проектів балістичних ракет. Перун описує поступову еволюцію ракети Tayfun, з концептом Block 4, що має масу понад 7 тонн і довжину майже 10 метрів. У 2023 році Туреччина також представила ракету Sanc, середньої дальності, з плановою дальністю до 2,000 кілометрів. Ще амбітніше, Перун згадує концептуальні зусилля Туреччини щодо розробки міжконтинентальної балістичної ракети (ICBM) зі звичайною боєголовкою.

Незважаючи на те, що Перун ставить під питання практичну військову логіку звичайної МБР, оцінюючи її як дорогоцінну і, ймовірно, більше пов’язану з політичними мотивами чи цивільними цілями, він визнає, що здатність і намір розробляти такі системи свідчать про значні амбіції. Він бачить більш обґрунтовану логіку інвестування в більші звичайні балістичні ракети, вказуючи на Hyunmoo 5 Південної Кореї як приклад такого стратегічного підходу.

Hyunmoo 5 із масивною боєголовкою, здатною переносити до 17 000 фунтів в одній конфігурації, є свідченням зусиль Південної Кореї щодо стримування та самостійності. Перун порівнює Hyunmoo 5 з американською гравітаційною бомбою Massive Ordnance Penetrator (MOP). Хоча MOP скидається з висотних бомбардувальників і повністю покладається на силу тяжіння, балістична траєкторія Hyunmoo 5 дозволяє йому досягати значно більших швидкостей перед ударом. Хоча висока вартість ракети робить її менш економічно ефективною порівняно з багаторазовими стратегічними бомбардувальниками, які доставляють гравітаційні бомби, її автодоріжний мобільний пусковий пристрій та легкість розгортання забезпечують доступність і гнучкість для Південної Кореї.

Перун підкреслює, що Hyunmoo 5 також ілюструє більш широку тенденцію пріоритетного інвестування в системи, які покладаються на капітал, а не на робочу силу, що відповідає демографічним викликам Південної Кореї. Він висуває гіпотетичні припущення про здатність Південної Кореї розробити суверенні ядерні стримуючі сили, використовуючи системи, як Hyunmoo 5, якщо ядерна парасолька США ослабне, підкреслюючи, як такі ракети можуть бути переорієнтовані як стратегічні засоби доставки.

Перейшовши до глобальних тенденцій, Перун зауважує, що роль балістичних ракет значно еволюціонувала з часів німецької V-2. Сучасні балістичні ракети зараз є невід'ємною частиною того, що він називає "вбивчою павутинню": мережевою системою сенсорів, швидкої обробки даних та зброї, здатної негайно впливати на цілі. У цьому контексті, за його словами, балістичні ракети мають схожість із гіперзвуковою зброєю: дорогою, але незрівнянною через свою швидкість реакції і здатність обійти захист.

Він також застерігає, що можливості балістичних ракет стають дедалі більш доступними, надаючи країнам, таким як Іран і Північна Корея, потужні варіанти далекобійної атаки, які не вимагають величезних ресурсів, потрібних для авіаносців чи стратегічних бомбардувальників. Хоча ця зброя не є ідеальною як автономні системи, Перун наголошує, що їх ефективність у поєднанні з такими технологіями, як дешеві ударні дрони, не можна ігнорувати.

Ймовірні геополітичні наслідки є складними. У той час як деякі країни, як Південна Корея, розглядають ці ракети як засоби стримування, Перун відзначає, що досвід Ірану показує, що це не завжди є так. Крім того, він передбачає, що ці ракети, ймовірно, частіше використовуватимуться у конфліктах низької інтенсивності або як засоби для примусових, обмежених ударів, що може змінити норми використання сили в міжнародних відносинах.

Зрештою, Перун робить висновок, що комплексний захист від загроз сучасних балістичних ракет є одночасно технічно складним і надзвичайно дорогим. З огляду на ці обмеження, він стверджує, що країни повинні надавати пріоритет суверенним наступальним можливостям як доповнення до заходів оборони. На його думку, потужні наступальні сили вводять критичний елемент взаємного ризику, який може стати сильним засобом стримування.

Що було сказано та коли

Тези цієї статті та моменти в записі, де про це йдеться. Кожен час нижче відкриває запис у цьому моменті.

• Ранні озброєні ракети, такі як китайські «вогняні стріли» та ракети Конгрева, були примітивними і не мали можливостей та точності сучасних балістичних ракет. 03:17.
• Німецька ракета V-2, розроблена під час Другої світової війни, могла доставляти одну тонну бойового заряду на відстань понад 200 миль. 03:57.
• Гіперзвукова швидкість ракети V-2 під час її термінальної фази робила її майже неможливою для перехоплення сучасними системами протиповітряної оборони. 03:57.
• Тисячі ракет V-2 були запущені під час Другої світової війни. 04:52.
• Ракета V-2 не змогла стабільно вражати точкові цілі, такі як ворота доків або мости. 05:12.
• Сполучені Штати та Радянський Союз поспішали захопити німецьку технологію V-2 після Другої світової війни. 05:44.
• Можливості балістичних ракет були швидко вдосконалені до кінця 1950-х років завдяки таким платформам, як радянська Р-7 та американський Атлас, які досягли міжконтинентальної дальності. 06:12.
• Майже кожна радянська балістична ракета малої та середньої дальності могла нести ядерні боєголовки, а також інші типи зарядів, зокрема касетні або хімічні боєприпаси. 07:00.
• Армійська тактична ракетна система (ATACMS) була розроблена для руйнівної ефективності на полі бою із використанням касетних боєприпасів. 07:58.
• Іранські балістичні ракети можуть досягти Ізраїлю лише за 12 хвилин, за словами Перуна. 09:07.
• Сучасні системи протиповітряної оборони можуть бути перевантажені великою кількістю вхідних балістичних ракет, згідно з Перуном. 09:33.
• Основна технологія балістичних ракет, яка існує десятиліттями, робить їх простішими та дешевшими у розробці порівняно з іншими військовими системами, за словами Перуна. 10:05.
• Такі країни, як Іран та Північна Корея, успішно розробили передові технології балістичних ракет на рідкому та твердому паливі, незважаючи на їх порівняно обмежені ресурси, згідно з Перуном. 10:32.
• Досягнення у технологіях наведення та прицілювання дозволили скоротити похибку до кількох метрів, за словами Перуна. 12:32.
• Балістичні ракети для ураження кораблів були розроблені такими країнами, як Китай, Південна Корея та Сполучені Штати, за словами Перуна. 13:13.
• Україна застосувала ATACMS, оснащені касетними боєприпасами, для нейтралізації всієї бази вертольотів, за словами Перуна. 13:46.
• Росія ефективно використовувала ракети «Іскандер» проти піхоти та інших тактичних цілей на полі бою, за словами Перуна. 21:05.
• Іранські балістичні ракети, оснащені касетними боєприпасами, спричинили лише незначні структурні пошкодження в умовах потужних систем протиповітряної оборони, за словами Перуна. 14:12.
• Американська система Prism досліджує можливість використання балістичних ракет для доставлення «патрульних боєприпасів», таких як автономні дрони, за словами Перуна. 15:06.
• Виробничий темп Росії для системи «Іскандер» оцінювався приблизно у 60 одиниць на місяць під час війни в Україні, згідно з оцінками України та Перуна. 20:48.
• Ракета DF-26 може вражати американські об'єкти на острові Гуам та доставляти як ядерні, так і звичайні боєголовки. 25:10.
• Ракета малої дальності Fire Dragon 480, як повідомляється, показала здатність долати сучасні системи морської оборони у сценаріях із симуляціями, за словами Перуна. 27:32.
• Precision Strike Missile (PrSM) розроблена як наступник системи ATACMS, за словами Перуна. 28:41.
• Майбутні модифікації PrSM плануються з удосконаленнями, такими як збільшена дальність дії та нові можливості прицілювання. 29:15.
• Європейська ініціатива НАТО на $50 мільярдів спрямована на розвиток суверенних можливостей для завдань дальнього ураження, оголошена на недавньому саміті. 33:20.
• Україна використовувала дрони, такі як Flaming Go і Sapsan, для ударів на великій відстані. 34:45.
• Британський проєкт Nightfall має на меті розробити балістичну ракету для України із початковою дальністю понад 600 кілометрів та вартістю менш ніж півмільйона фунтів за одиницю. 35:50.
• Rheinmetall планує виробляти балістичні ракети ATACMS у Європі, хоча їх конструкція вважається на покоління застарілою порівняно з новітніми системами. 38:07.
• Польща закуповує американські авіаційні крилаті ракети та південнокорейські тактичні балістичні ракети KTSSM-1. 38:29.
• Турецька ракета Tayfun забезпечує дальність понад 280 кілометрів і демонструє точність проти рухомих морських цілей, за словами Перуна. 39:49.