Операція «Епічний гнів»: пастка нескінченної війни

Обсяг і контекст операції «Епічний гнів»

Операція «Епічний гнів», розпочата 28 лютого, є прикладом того, як обмежені військові кампанії можуть перерости в тривалі конфлікти. Відставний військовий льотчик флоту Ворд Керролл розпочав дискусію, наголосивши, що геополітична напруга навколо Ормузської протоки та інших стратегічних морських шляхів є центральною для тривалих проблем безпеки.

Експерт з морських питань Сал Меркольяно підкреслив, що ця ситуація перегукується з історичними шаблонами тривалих залучень. Він зазначив, що попри високі сподівання на швидке вирішення конфліктів, такі військові кампанії часто перетворюються на затяжні протистояння через їхню складність. Початкові цілі операції «Епічний гнів», зокрема забезпечення безпеки морських вузлових точок та скорочення потенційних загроз безпеки з боку Ірану, стикаються з значними труднощами. Це додатково ускладнено реаліями регіональної геополітики та стратегічними діями противників, таких як Іран та його проксі.

Керролл застеріг, що така динаміка відповідає ширшій концепції «нескінченної війни». Цей феномен виникає тоді, коли обмежені операції не мають чіткої та досяжної кінцевої мети, фактично затягуючи учасників у, здавалося б, нескінченні цикли конфліктів. Він зазначив, що мета адміністрації Трампа вирішити проблему ядерних загроз з боку Ірану і контроль над морським регіоном стає дедалі більш недосяжною.

Меркольяно навів контекст початкових заходів, які включали блокади та вибіркові удари. У спробі зменшити іранський вплив на глобальну торгівлю сили США порушили судноплавний трафік і завдали ударів по суднах, пов’язаних з Іраном чи його проксі. Однак глибокі проблеми — чи то геополітичні, оперативні, чи етичні — продовжують заважати досягненню цих амбітних цілей.

Морські наслідки та економічна війна

Стратегічні морські шляхи, що оточують Близький Схід, зокрема Ормузська протока, протока Баб-ель-Мандеб та Суецький канал, залишаються важливими вузловими точками для глобального морського трафіку. Меркольяно яскраво описав, як порушення в цих регіонах мають далекосяжні наслідки для глобального судноплавства та енергетичних ринків.

Він детально розповів, як морський трафік, що виходить із Ормузської протоки, значно сповільнився, перетворюючи критичну глобальну артерію експорту нафти на зону економічної та військової напруги. Блокада під керівництвом США, спрямована на скорочення іранського впливу у відкритому морі, призвела до розсіювання іранських суден по різних портах світу, додатково уповільнюючи торгівлю. До того ж атаки на морську інфраструктуру проксі, такі як хусити, і, можливо, інші актори, загострили кризу, з суттєвими порушеннями поблизу таких місць, як Янбу та Суецький канал.

Здатність Китаю продовжувати завантаження в Янбу та працювати через протоку Баб-ель-Мандеб призвела до подальших наслідків у регіоні, викликаючи реорганізацію глобальних морських маршрутів. Меркольяно підкреслив зростаючу залежність від Суецького каналу, оскільки морський рух уникає гарячих точок, хоча канал не може впоратися з перенаправленими обсягами, що призводить до критичних вузьких місць. Нещодавні напади на об’єкт з виробництва природного газу поблизу Александрії також викликали тривогу, без ясної атрибуції за будь-яким актором — чи то Іраном, хуситами, або іншими потенційними противниками.

Меркольяно заявив, що ці порушення вже впливають на глобальні постачання нафти, і основні споживачі, такі як США, Японія та Китай, звертаються до стратегічних резервів нафти, щоб пом’якшити шок. Проте він застеріг про довгострокові наслідки: виснаження цих резервів та додаткові витрати через подовжені морські маршрути — до 22 додаткових днів плавання навколо Африки для деяких суден — ймовірно завдадуть шкоди споживачам у всьому світі, як на бензинових станціях, так і у вартості товарів.

До цієї економічної напруги додаються зростаючі витрати на страхування суден, що проходять через уражені регіони. Аналітик з питань оборони Рейн Вотерс згадав значне зростання ставок страхування для суден, які проходять через небезпечні води Ормузської протоки, що ілюструє фінансове навантаження на глобальну торгівлю. Він застеріг, що ці витрати, хоча і не є абсолютною перешкодою для морської торгівлі, додають значного тиску на бізнеси, що покладаються на ці судноплавні шляхи.

Обмеження повітряної сили у тривалому конфлікті

Розмова природно перейшла до ефективності повітряної сили у поточному конфлікті. Рейн Вотерс наголосив на критичній проблемі: зменшення віддачі від тривалих бомбардувальних кампаній. Незважаючи на те, що точні удари послаблюють військовий потенціал Ірану, ця стратегія сама по собі має певні межі в досягненні ширших геополітичних цілей.

Ворд Керролл зазначив наростаючий консенсус серед розвідувальних агентств, таких як ЦРУ і DIA, а також побоювання, висловлені високопосадовими військовими та політичними лідерами, що бомбардувальні кампанії навряд чи примусять Іран піти на значні поступки. Керролл процитував слова члена кабінету, який відверто заявив про незрозумілу мету адміністрації — просто "перемогти" — без чіткого визначення кінцевого результату. Це мислення, на думку Керролла, є свідченням помилок, які можуть перетворити обмежені кампанії на затяжні конфлікти.

Крім того, Керролл посилається на заяви військового керівництва, включаючи голову Кайна, який постійно попереджав про обмеження повітряної сили. Він акцентував увагу на складній рівновазі між ударом на критичну інфраструктуру для створення тиску та ризиком відчуження регіональних партнерів чи завдання значної шкоди цивільному населенню. Ця дилема ускладнюється потенційним посланням, яке такі дії надсилають Ірану: що США готові до подальшої ескалації, тим самим збільшуючи ризик довготривалого втягування у конфлікт.

І Вотерс, і Мерцольяно досліджували стратегічні наслідки надмірного покладання на повітряну силу. Вотерс зауважив, наскільки операційна напруга впливає на сили США, звертаючи увагу на важливу проблему військової утримуваності та моральний стан персоналу, що працює у важких умовах. Через шість місяців після початку конфлікту, військовослужбовці стикаються з посиленими загрозами, включаючи удари дронів та ракет на бази, що завдають фізичних та психологічних втрат.

Мерцольяно додав історичний контекст до дебатів, проводячи аналогії з іншими конфліктами, такими як війна у В’єтнамі. Він зазначив, що війни часто починаються з амбітних цілей і впевненої віри у військові можливості, але реалії виконання та дипломатії зазвичай ускладнюють ці плани. Використовуючи приклади з минулих конфліктів, він стверджував, що завершення війни виявилося набагато складнішим завданням ніж її початок. Це відображає структурні труднощі, що лежать в основі операції "Епічний лют".

Навігація пастками ескалації у військовій стратегії

Ворд Керролл наголошує, що операція "Епічний лют" підкреслює складності у вирішенні глибоко вкорінених геополітичних проблем, зокрема в регіонах, таких як Близький Схід. Він зазначає, як президенти до Дональда Трампа уникали прямої конфронтації з Іраном, ймовірно, розуміючи обмеження можливостей досягнути радикальних цілей, таких як зміна режиму, ліквідація ядерної програми та припинення загроз від балістичних ракет. Керролл стверджує, що хоча військова інфраструктура для підтримки операцій існує, перехід від тактичного успіху до досягнення геополітичних цілей залишається нерозв’язаною проблемою.

Він також відзначає, що поточне протистояння ввело нові динаміки, особливо щодо контролю над стратегічними морськими вузькими місцями. Закриття Ормузської протоки та використання Іраном своїх критичних маршрутів спричинило значні глобальні порушення. Керролл бачить ці явища як попереджувальний випадок того, як військові операції можуть ненавмисно спровокувати заходи у відповідь, загострюючи конфлікти замість їх вирішення.

Рейн Вотерс деталізує концепцію "пастки ескалації". Він запозичує вислів талібану: "У вас є годинники; у нас є час", щоб пояснити, що стратегія Ірану, ймовірно, включає витримування політичних циклів США. Авторитарний уряд Ірану, як додає Сал Мерцольяно, дає змогу країні ефективніше переживати суспільне невдоволення та економічні труднощі порівняно з демократичними державами, як-от США, де громадська думка відіграє ключову роль у підтримці військових кампаній.

Мерцольяно попереджає про ризики подальшої ескалації, особливо враховуючи непрозорість процесів ухвалення військових рішень в Ірані. Із ліквідацією ключових іранських лідерів зростають невизначеності щодо командування і контролю над їхніми військово-морськими силами, а також ймовірності, що самовільні елементи можуть атакувати комерційні судна у стратегічних водних шляхах, таких як Перська затока та Суецький канал. Він також наголошує, що збільшення атак на морські судна, включно із танкерами скрапленого природного газу, демонструє нестабільний стан глобальної морської безпеки. Згідно з Мерцольяно, провокація у відповідь ризикує перетворити регіон на порохову бочку, збільшуючи можливість катастрофічних подій, таких як блокування критично важливих морських шляхів. І він, і Рейн Вотерс виражають занепокоєння, що тривалі переговори та періодичні ескалації можуть створити тривалий цикл конфлікту, який не матиме очевидного вирішення.

У дискусії також йдеться про роль політичних маневрів у продовженні конфлікту. Керролл разом з іншими учасниками панелі припустили, що жорсткі вимоги, виголошені США, зокрема умови, які включають відмову Ірану від ядерних амбіцій і від контроль над життєво важливими економічними артеріями, такими як Ормузська протока, роблять дипломатичне врегулювання менш ймовірним. Учасники дискусії колективно піднімають питання про те, як ця риторика — наполягати на безкомпромісному тиску для досягнення майже неможливих цілей — узгоджується з жорсткими реаліями геополітичного компромісу.

Спільна стратегія та нетрадиційні підходи

Особливо вражаючою подією в операції «Епічна лють» є останній крок військових США до використання нестандартних рішень для вирішення своїх викликів в Ірані. Ворд Керролл розповідає про звіт, у якому старші військові чиновники звертаються із проханням про творчі та нетрадиційні ідеї для тиску на Іран. Хоча ця тактика «колективного розуму», як її називає Керролл, отримала змішані реакції, він припускає, що цей підхід може бути корисним для отримання цінної інформації від молодших за рангом військовослужбовців, які часто залишаються поза увагою через ієрархію або географічну віддаленість.

Рейн Вотерс надає нюансований погляд, визнаючи нетрадиційний характер такого запиту, однак, акцентує увагу на його потенційних перевагах. Він припускає, що електронний запит може дозволити молодшим військовослужбовцям або персоналу, який працює далеко від вищого командування, ділитися інноваційними ідеями, які інакше залишилися б непоміченими. Однак Вотерс також усвідомлює, що вигляд такого кроку, особливо якщо прохання про ідеї стане публічним надбанням, може здатися актом відчаю. Він зазначає, що хоча такий підхід може виглядати нестандартним, нова ідея, яка з’явилася з несподіваних джерел, може стати саме тим необхідним новим підходом, потрібним для вирішення затяжного конфлікту.

У більш широкому контексті Сал Меркольяно порівнює цей підхід із минулими випадками, коли неформальні канали комунікації, такі як взаємодія між військовими курсантами та розгорнутим персоналом у попередніх конфліктах, забезпечували необхідну інформацію, якої бракувало в офіційних маршрутах. Він стверджує, що нетрадиційне обговорення, хоча й виглядає незвично, може бути ключовим у моменти, коли традиційні тактики вичерпали свої можливості. Посилаючись на приклади зі свого досвіду роботи пожежником і викладачем, Меркольяно підтримує відкритий діалог, будь то офіційний чи неофіційний, який може дозволити виокремити нові стратегії.

Щодо конкретних ідей, Меркольяно згадує ведення економічної війни як спосіб посилити тиск на Іран. Одною з нестандартних пропозицій, яку він виділяє, є захоплення іранських нафтових танкерів з утримуванням їх у віддалених місцях, таких як Дієго-Гарсія, щоб ускладнити Ірану економічну ситуацію. Він вважає, що така тактика могла б використати значну залежність Ірану від експорту нафти, потенційно змушуючи його переглянути свою стратегію. Однак він попереджає про ризики зниження ефективності військової кампанії, де постійні авіаудари можуть поступово стати марними і підвищити ризик збиття американських літаків, наслідком чого може стати загострення конфлікту.

І Вотерс, і Меркольяно зазначають, що іранський режим майстерно використовує своє геополітичне положення, щоб завдавати економічної шкоди в глобальному масштабі, наголошуючи на його ролі в дестабілізації світових ланцюгів постачання нафти. Вони стверджують, що поки США та їх союзники прагнуть створити економічний тиск на Іран, режим демонструє здатність використовувати глобальні взаємозалежності, щоб затягувати конфлікт і уникати поступок.

Що було сказано і коли

Пункти, згадані в цій статті, та момент у записі, коли вони були висловлені. Кожне з нижченаведеного сказав Сал Меркольяно. Кожен час відкриває запис на відповідному моменті.

• Операція «Епічна лють» була розпочата 28 лютого. 06:25.
• Початкові цілі операції «Епічна лють» включають забезпечення морських вузлових точок та скорочення потенційних загроз безпеки з боку Ірану. 06:25.
• Ціль адміністрації Трампа полягала у вирішенні проблем ядерних загроз з боку Ірану та контролю над морським регіоном. 01:36.
• Початкові заходи операції «Епічна лють» включали блокади та вибіркові удари. 04:05.
• Сили США порушили судноплавний трафік і завдали ударів по суднах, пов’язаних з Іраном або його проксі. 04:05.
• Порушення в стратегічних водних шляхах, таких як Ормузська протока, мали далекосяжні наслідки для глобального судноплавства та енергетичних ринків. 04:37.
• Судноплавний трафік, що виходить з Ормузської протоки, значно сповільнився. 03:39.
• Блокада під керівництвом США спричинила розсіювання іранських суден по різних портах світу. 04:05.
• Атаки на морську інфраструктуру проксі викликали значні порушення поблизу таких місць, як Янбу та Суецький канал. 03:39.
• Китай продовжує завантаження нафти в Янбу та працювати через протоку Баб-ель-Мандеб, незважаючи на регіональну напруженість. 04:05.
• Суецький канал зазнав «пляшкових горлечок» через перенаправлення судноплавного трафіку з інших гарячих точок. 05:10.
• Нещодавні напади на об’єкт з виробництва природного газу поблизу Александрії викликали тривогу, хоча атрибуція залишилася неясною. 07:08.
• Основні споживачі нафти, такі як США, Японія та Китай, звертаються до стратегічних резервів нафти, щоб пом'якшити шок від постачання. 08:16.
• Подовжені морські маршрути додали до 22 додаткових днів плавання навколо Африки для деяких суден. 09:03.
• Страхові ставки для суден, що проходять через небезпечні води Ормузської протоки, істотно зросли. 15:10.
• Рейн Вотерс зазначив фінансовий тягар, спричинений зростанням ставок на страхування суден. 15:10.
• Бомбардувальні кампанії деградували військові можливості Ірану, але мають обмеження у впливі на їхню геополітичну мету. 12:54.
• Ворд Керролл вказав на консенсус серед розвідувальних агентств і військових лідерів щодо того, що бомбардування навряд чи примусять Іран піти на значні поступки. 15:41.
• Через шість місяців після початку операції «Епічна лють» персонал стикається з посиленими загрозами, включаючи удари дронів та ракет на бази. 11:03.
• Іранському уряду, який є авторитарним, вдається справлятися із громадським невдоволенням та економічними труднощами більш ефективно, ніж демократичним країнам. 35:45.
• Ліквідація ключових іранських лідерів спричинила невизначеності щодо командування і контролю над їхніми військово-морськими силами. 30:43.
• Меркольяно попереджає, що зростання атак на морські судна може перетворити регіон на порохову бочку, збільшуючи ризики для глобального судноплавства. 04:05.
• США висунули жорсткі вимоги щодо відмови Ірану від ядерних амбіцій і контролю над життєво важливими морськими вузловими точками. 34:14.
• Пропозиція захоплення іранських нафтових танкерів для посилення економічного тиску. 28:40.
• Меркольяно попереджає, що тривалі авіаудари можуть поступово стати марними і підвищити ризик збиття американських літаків. 29:26.
• Здатність Ірану завдавати економічної шкоди глобальному рівню шляхом порушень у постачанні нафти. 25:50.