Аналіз Ядерного Меморандуму між США та Іраном 2026 року

Передумови Ядерного Меморандуму між США та Іраном у 2026 році

Перун починає з пояснення, що меморандум про взаєморозуміння, підписаний у Версалі, став черговим етапом конфлікту між Сполученими Штатами та Іраном, який мав значні глобальні наслідки. Війна на Близькому Сході дестабілізувала світові енергетичні ринки, спричинивши широкий економічний хаос. На початковому етапі адміністрація Білого дому зайняла жорстку позицію, заявляючи, що «ніякої угоди не буде, окрім беззастережної капітуляції». Але в березні ця позиція суттєво змінилась. Президент Трамп підписав меморандум, який передбачав 60-денне припинення вогню і низку зобов’язань перед Іраном, таких як зняття блокади США, дозвіл на експорт іранської нафти і навіть пропозиція фінансового фонду інвестицій розміром $300 мільярдів. В обмін на це Іран зобов’язався відкрити стратегічно важливу протоку Ормуз та повернутися до переговорів щодо ядерних питаннях. Незважаючи на ці поступки, напруження залишалося, оскільки Корпус вартових ісламської революції (КВІР) виступив проти відкриття протоки, що підтримувало невизначеність щодо ефективності угоди.

Перун зазначає, що цей меморандум не завершив конфлікт, а радше став частиною нестійкого режиму припинення вогню, який виник після місяців переговорів та тиску. Він розповідає, як ситуація загострилася минулого року, коли Іран зазнав значних втрат у своїй військово-морській силі, але ефективно закрив протоку Ормуз. Стійкість Тегерана підірвала надії США на швидкі поступки, що спонукало американську стратегію перенести акцент на економічну перевагу, а не на пряму військову ескалацію.

Американські офіційні особи розглядали численні варіанти, включаючи ризиковані плани фізичного вилучення іранських ядерних матеріалів — метод, який потребував би проведення глибоких операцій на території противника і поставив би американських солдатів під значну загрозу. Наприкінці від цієї ідеї вирішили відмовитися на користь посилення економічного тиску, включаючи націлювання на критичну інфраструктуру. У цей період напруження Президент Трамп використовував риторику ескалації, яка так і не втілилася в реальні дії, і сторони врешті-решт зупинилися на напруженій рівновазі.

Під час досягнутого припинення вогню військові дії між США та Іраном припинилися, але економічний конфлікт загострився. Перун ілюструє, як КВІР зберіг жорсткий контроль над протокою Ормуз, блокуючи торгові морські шляхи і серйозно впливаючи на світові ціни на нафту. Багато країн і корпорацій почали використовувати запаси екстреної нафти, тоді як нафтові резерви в усьому світі скоротилися до рівнів, яких не було десятиліттями. Світовий енергетичний ринок опинився на межі краху, і експерти попереджали, що щось кардинальне — військове або дипломатичне — повинно було станеться, щоб зняти напругу. Цей пат у підсумку привів до укладання меморандуму, про який Перун наголошує, що він далеко не є угодою про повний мир.

Основні положення меморандуму

Перун занурюється у деталі меморандуму, підкреслюючи, що він скоріше є тимчасовим перемир'ям, ніж остаточним вирішенням напруженості між США та Іраном. Документ складається лише з 14 пунктів, які містять умови, спрямовані на припинення бойових дій та створення основи для подальших переговорів. Перше положення проголошує «негайне та постійне припинення військових операцій» обома сторонами — США та Іраном, особливо згадуючи Ліван як зону припинення. Однак це положення має багато неоднозначностей. Перун зазначає, що ключові сторони, які активно залучені до конфлікту в Лівані, такі як Ізраїль і Хезболла, не підписували угоду і не були прямо представлені. Ця кричуща прогалина ставить під сумнів можливість ефективного припинення бойових дій у регіоні.

Друге положення акцентується на взаємній повазі до суверенітету та невтручанні у внутрішні справи одне одного. Перун зазначає, що ця умова ймовірно є більш вигідною для Ірану, оскільки вона хоча б формально обмежує США в підтримці опозиційних груп або проведенні секретних операцій на території Ірану. Водночас він звертає увагу, що це не перший випадок, коли подібна формулювання приймалася між двома країнами. Схожі обіцянки, зроблені під час Алжирських угод 1981 року, не обов'язково виконувалися, що залишає практичне значення цього положення під питанням.

Третій пункт меморандуму впроваджує угоду про проведення подальших переговорів протягом 60 днів, з можливістю продовжити цей період за спільною згодою. Перун підкреслює невизначеність таких «угод про угоду», які значною мірою залежать від майбутніх переговорів і вразливі до зміни політичних пріоритетів чи відновлення бойових дій.

Звертаючись до критичного питання морського судноплавства, четверте положення зобов'язує США почати зняття військової блокади іранських портів протягом 30 днів після підписання документа. Однак часові рамки не зовсім ясно окреслені, оскільки додатковий пункт встановлює ще один 30-денний період залежно від ратифікації остаточної мирної угоди. Тим часом, у п'ятому положенні Іран бере на себе зобов'язання забезпечити безпечний прохід комерційних суден через протоку Ормуз протягом 60 днів після підписання. Цікаво, що Перун звертає увагу на дозвіл почати роботи з розмінування протягом перших 30 днів, що означає, що всі 60 днів вільного проходу можуть і не бути реалізовані.

Меморандум також натякає на зміни в оперативному управлінні протокою Ормуз. Іран планує вести переговори про майбутні морські послуги з Оманом та іншими країнами Ради співробітництва країн Перської затоки. Перун зазначає, що Іран висловлював наміри запровадити оплату послуг для суден, які проходять через протоку, практику, яку вони аргументують відповідністю міжнародному праву. Ці домовленості натякають, що протока може бути частково відкрита, але не в тій мірі, як до війни.

У пізніх розділах меморандуму США погоджуються на економічні поступки для Ірану. Десяте положення вимагає негайного зняття обмежень на експорт іранської нафти та пов'язані з цим види діяльності, що є значним фінансовим полегшенням порівняно з довоєнною економічною ізоляцією Ірану. Інший ключовий момент у пункті одинадцятому стосується розблокування міжнародних коштів Ірану. Однак реалізація цього заходу залежить від подальших обговорень, що вказує на те, що цей процес буде не миттєвим. Сьоме положення додає до цієї теми, передбачаючи, що США припинять усі санкції як частину остаточно узгодженого плану дій. Перун зазначає, що це положення впроваджує додаткові складнощі, оскільки зняття санкцій ООН та багатосторонніх обмежень вимагає ширшої міжнародної погодженості. Це те, що Сполучені Штати не можуть односторонньо гарантувати.

Він завершив розділ, зазначивши, що меморандум переповнений залежностями. Його реалізація залежить від співпраці країн і сторін за межами безпосередньої угоди, що ускладнює виконання документу й ставить під питання його довгострокову життєздатність.

Економічні та ядерні зобов’язання

Перун розпочинає аналіз із висвітлення однієї з найсуперечливіших статей Меморандуму про взаєморозуміння (МоВ) між США та Іраном 2026 року: економічного фонду для відновлення Ірану. Сполучені Штати зобов’язалися, разом із невизначеними регіональними партнерами, створити фонд щонайменше на 30 мільярдів доларів для реконструкції та економічного розвитку Ірану. Точні механізми реалізації цієї угоди досі залишаються невизначеними і залежать від успішного завершення фінальної угоди протягом 60 днів.

Перун пояснює, що Сполучені Штати наголошують на тому, що цей фонд не є формою репарацій, а радше інвестиційною можливістю. Офіційні особи, включно з віце-президентом Дж.Д. Вансом, уточнили, що гроші американських платників податків не будуть використані. Очікується, що фінансування надходитиме від країн Перської затоки та інших держав, які підтримують США. Проте Перун ставить під сумнів це припущення, запитуючи, що станеться, якщо зазначені регіональні партнери відмовляться надавати кошти. Зважаючи на те, що ці партнери не підписали МоВ, США можуть змушені чинити дипломатичний тиск або самостійно профінансувати дефіцит коштів. Умови розподілу такого фінансування для Ірану також залишаються неясними, що створює потенційні затримки і суперечки під час 60-денного переговорного періоду.

Перун вбачає кілька ризиків у позиціонуванні цієї ініціативи як інвестиційного фонду. Масштабні інфраструктурні проекти в Ірані часто пов’язані з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР), зокрема через такі організації, як Штаб будівництва Хатам-аль Анбія, який займається як цивільними, так і військовими будівельними проектами. Це може спрямувати іноземні інвестиції, призначені для реконструкції, до кишень КВІР, що полегшить Ірану можливість перенаправляти внутрішні кошти в інші галузі, включаючи військовий потенціал. Перун застерігає про ширшу проблему "бюджетного заміщення," коли фінансований іноземцями розвиток дозволяє Ірану спрямувати власні ресурси на військове посилення, наприклад, на збільшення виробництва ракет чи запасів дронів.

Щодо ядерних питань, Перун детально розбирає розділ 8 МоВ, де Іран зобов’язується не закуповувати та не розвивати ядерну зброю, а також співпрацювати з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо "зниження рівня збагачення" високозбагаченого урану на місцях під наглядом МАГАТЕ. Наразі Іран володіє ураном, збагаченим приблизно до 60%, що є рівнем, близьким до матеріалу для виготовлення зброї. Зниження рівня збагачення мало б зробити цей уран менш придатним для зброєвої мети. Однак деталі, пов’язані із цим процесом, відклали для майбутнього узгодження між США та Іраном, що створює невизначеність щодо його реалізації і ефективності.

Перун проводить важливі порівняння між ядерними зобов’язаннями в останньому МоВ і попередніми угодами. Хоча деякі формулювання в меморандумі схожі на попередні договори, МоВ є помітно менш суворим. Зокрема, він виключає більш жорсткі вислови, такі як "за будь-яких обставин," та усуває обмеження на запаси урану чи рівні збагачення. Перун зазначає, що ці поступки є значними і свідчать про ослаблення позицій США.

Додатково, Перун зауважує, що хоча меморандум повторює попередні пропозиції Ірану щодо зниження рівня збагачення урану, він не перевищує того, що Іран вже пропонував у лютому 2026 року для запобігання атакам США. Це викликає сумніви щодо справжнього прогресу, який меморандум представляє порівняно з передконфліктним статус-кво.

Інший ключовий момент, на який звертає увагу Перун, стосується розділу 9 угоди, де викладено тимчасові заходи, яких обидві сторони мають дотримуватися протягом 60-денного переговорного періоду для укладення остаточної угоди. Іран зобов’язується заморозити розширення своєї ядерної програми, що передбачає припинення збагачення понад поточний рівень і утримання від розробки ядерної зброї. Тим часом США зобов’язуються не запроваджувати нових санкцій і утримуватися від розгортання додаткових сил в регіоні. Однак Перун знаходить значні неоднозначності в цих положеннях, зокрема, що означає "додаткові сили" або "регіон." Наприклад, чи може розгортання замінного авіаносця в Перській затоці порушити угоду? А як щодо дій на базі США в Дієго-Гарсія в Індійському океані? Ці невизначені терміни можуть призвести до різних трактувань і суперечок.

Звернувшись до того, що документ опускає, Перун визначає кілька важливих прогалин. У ньому немає згадки про обмеження іранського арсеналу балістичних ракет, що раніше було ключовим пунктом у дискусіях про політику США. Хоча повідомляється, що майбутні переговори можуть торкатися цього питання, у МоВ немає жодної явної вказівки на те, що Іран погодився обмежити чи демонтувати свої ракетні програми. Більше того, МоВ не містить чіткої заборони на збереження Іраном запасів урану зі зниженим рівнем збагачення, що потенційно дозволяє країні підтримувати вдосконалену здатність до швидкого повторного збагачення у разі потреби.

Перун робить висновок, що МоВ має вигляд угоди про наміри, а не конкретного і здійсненного контракту. Важливі деталі щодо рівнів збагачення, графіків зняття санкцій і специфіки запропонованого інвестиційного фонду всі були відкладені для майбутніх переговорів. Зважаючи на суттєві розбіжності між позиціями США та Ірану з ключових питань, Перун прогнозує, що наступні 60 днів будуть або повними напруженої дипломатичної діяльності, або приведуть до розриву угоди і можливого поновлення бойових дій. Він наголошує, що США наперед запропонували чимало поступок у МоВ, залишивши досягнення своїх стратегічних цілей залежними від остаточної угоди, яка має ще бути узгоджена. Водночас, зосередженість меморандуму на припиненні вогню та економічному відновленні створює ризики в реалізації, включаючи можливість експлуатації КВІР і труднощі в забезпеченні міжнародної співпраці.

Стратегічні наслідки для ключових регіональних гравців

Перун починає з окреслення значних викликів захисту союзника, такого як Ізраїль, від військових дій ядерно-озброєного противника, наприклад, Ірану. Він наголошує, що війна завдала суттєвої шкоди Ірану, включно зі значним впливом на його валюту та систематичним знищенням ключової військової інфраструктури. Військово-промисловий комплекс Ірану, зокрема системи протиповітряної оборони, повітряних сил та військово-морських сил, зазнав серйозних втрат, що спричинило знищення цінного обладнання та втрату персоналу. Попри ці удари, Перун припускає, що Іран може розглядати своє вихід на переговори як стратегічне досягнення, враховуючи його обмежені військові ресурси порівняно з противниками.

Однак Перун зазначає, що позиція Ірану щодо Ормузської протоки ілюструє як впевненість у військовій стійкості країни, так і потенційні виклики для меморандуму про взаєморозуміння (MoВ). Повторне оголошення протоки закритою та посилання на нібито порушення з боку Сполучених Штатів та Ізраїлю демонструють, що певні фракції в складі Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) можуть прагнути дестабілізувати угоду або використати порушення для політичних цілей.

З погляду Ірану, згідно з Перуном, MoВ все ще пропонує низку негайних потенційних вигод. До них належать зменшення санкцій, повторне відкриття Ормузської протоки з метою отримання доходів та наполегливість у припиненні бойових дій у Лівані. Це мета, якої Тегеран не міг досягти військовим шляхом. Однак середньострокові та довгострокові наслідки угоди залишаються нестабільними. Перун попереджає, що Іран може зіткнутися з великими проблемами після завершення 60-денного періоду MoВ, особливо якщо Сполучені Штати вимагатимуть більших поступок при узгодженні остаточної угоди. Іран ризикує опинитися в несприятливій позиції щодо своєї ядерної програми та регіональних геополітичних стратегій.

Перун також наголошує, що MoВ надає Ірану важливу перевагу: час. Ця пауза дозволяє країні максимально збільшити експорт нафти, перегрупувати військові сили, відновити структури керівництва та інвестувати у відновлення ключових компонентів своїх оборонних систем, таких як протиповітряна оборона, що була значно пошкоджена військовими операціями США.

Звертаючись до інших регіональних зацікавлених сторін, Перун визначає Ізраїль як головного геополітичного програвця за умовами MoВ. Керівники Ізраїлю, які були виключені з переговорів, котрі проводилися Сполученими Штатами, висловили сильну незадоволеність угодою. Сприйняте зміщення балансу сил в регіоні та нездійснені ізраїльські цілі, особливо щодо обмеження програми Ірану з виробництва балістичних ракет та нейтралізації його мережі опосередкованої діяльності, сприяють цьому негативному оцінюванню.

Ізраїльське керівництво висловлює занепокоєння, що MoВ може обмежити майбутню військову гнучкість. Зосередженість угоди на постійному припиненні бойових дій може ускладнити для Ізраїлю можливість діяти проти Ірану в майбутньому, не ставлячи під загрозу стратегічний альянс зі Сполученими Штатами. Перун підкреслює, що під час конфлікту підтримка США була критично важливою для оборонних та наступальних можливостей Ізраїлю, зокрема для перехоплення ракет та постачання високоточних боєприпасів. Перспектива втрати необмеженої підтримки з боку США істотно обмежує стратегічні варіанти Ізраїлю у вирішенні загроз, які походять від військових сил Ірану та його мережі опосередкованої підтримки.

Тенденції громадської думки загострюють ці виклики для Ізраїлю. Перун наводить дані про зміну настроїв у Сполучених Штатах, де сприятливі погляди на Ізраїль значно знизилися, особливо серед демократів та незалежних виборців. Він стверджує, що якщо двопартійна підтримка в США погіршиться, Ізраїлю стане дедалі складніше забезпечити американську підтримку для майбутніх військових операцій або дипломатичних ініціатив. Ця тенденція відображається глобально, коли багато країн, включаючи ключових регіональних гравців, таких як Туреччина, і економічних партнерів, таких як Німеччина, висловлюють украй негативне ставлення до Ізраїлю. Такі зміни у світових настроях громадськості можуть обмежити здатність Ізраїлю отримувати міжнародну підтримку для здійснення своїх стратегічних цілей.

Глобальні реакції та довгострокові перспективи

Перун зазначає, що меморандум про взаєморозуміння отримує різну реакцію у світі. Країни, які сильно залежні від стабільних цін на енергоносії та ланцюгів постачання, такі як Китай, можуть ставитися до угоди більш прихильно, порівняно з вкрай негативною позицією Ізраїлю. Перспектива повернення на ринок іранської нафти і потенційного зниження глобальних цін на енергоносії значно вигідна для економіки Китаю, враховуючи, що він є найбільшим покупцем іранської нафти. Крім того, якщо санкції проти Ірану будуть зняті, то китайські компанії можуть отримати вигідні можливості для інвестицій і співпраці в секторах іранської економіки, які раніше були недоступними.

З точки зору глобального ланцюга постачання, потенційне відкриття та стабілізація Ормузької протоки, ключового морського вузла для транспортування нафти, дозволило б зменшити суттєвий економічний тиск на міжнародному рівні. Міжнародне енергетичне агентство навіть припустило, що тривале зниження вартості енергоносіїв оптом може привести до надлишку нафти, демонструючи каскадний ефект від угоди.

Росія також може отримати вигоду від економічних наслідків війни і процесу впровадження меморандуму. Перун пояснює, що значний зліт світових цін на енергоносії забезпечив життєво важливу фінансову підтримку для Москви, зокрема в той час, коли її бюджет зазнав значних труднощів через тривалу конфліктну ситуацію з Україною. Дохід від експорту нафти й газу зріс навіть на фоні одночасних втрат, таких як удари України по російській енергетичній інфраструктурі. В умовах невизначеності щодо меморандуму Росія може продовжувати отримувати економічні переваги, якщо міжнародні ціни на енергоносії залишатимуться високими в короткостроковій перспективі.

Однак Перун припускає, що потенційна стабілізація Ормузької протоки та відновлення експорту іранської нафти можуть у довгостроковій перспективі створити виклики для Росії. Приплив великого обсягу нафти на світовий ринок може спричинити надлишок і, як наслідок, натиск на зниження цін на енергоносії. Це може значно знизити доходи Росії від продажу нафти, у той час коли вони є вкрай важливими.

Перун завершує свої думки, наголошуючи, що майбутнє меморандуму залишається далеким від визначеності. Домовленість є частковим кроком до завершення війни, однак її успіх залежить від подолання значних геополітичних, військових і дипломатичних викликів. Ворожість все ще зберігається з боку ключових учасників у Ірані, Ізраїлі та навіть у Сполучених Штатах, які можуть спробувати підірвати угоду в наступні тижні чи місяці. Перун припускає, що хоча меморандум прокладає потенційні шляхи до економічної та дипломатичної стабілізації, він також відкриває двері для конфліктних переговорів і, можливо, нових ворожих дій, якщо його виконання буде недостатнім або ескалація незгод загострюватиметься.

Головне, меморандум підкреслює прагнення Вашингтону завершити війну. Чи принесе ця угода тривалий мир, чи тільки придбає короткочасну перерву у насильстві, залежатиме від того, наскільки ефективно її заявлені принципи перетворяться на всебічну і реалізовану фінальну домовленість. Як зазначає Перун, ситуація залишається нестабільною, і результати можуть змінюватися кардинально в міру розвитку подій.

Що було сказано, і коли

Пункти, які згадуються в цій статті, та момент у записі, коли кожен з них був озвучений. Кожен час нижче відкриває запис на відповідному моменті.

• Меморандум про взаєморозуміння, підписаний у Версалі, представляє останній етап конфлікту між Сполученими Штатами та Іраном. 00:50.
• Війна на Близькому Сході порушила глобальний ринок енергоносіїв, спричинивши значну економічну невизначеність. 00:01.
• На початкових етапах війни Білий дім зайняв безкомпромісну позицію, стверджуючи, що «ніякої угоди не буде, окрім беззастережної капітуляції». 00:01.
• У березні президент Трамп підписав меморандум, який включав 60-денне припинення вогню і зобов’язання зняти блокаду США, дозволити експорт іранської нафти, а також запропонувати інвестиційний фонд у розмірі $300 мільярдів. 00:19.
• Іран зобов’язався відкрити протоку Ормуз та повернутися до переговорів щодо ядерних питань в обмін на ці поступки. 36:52.
• Корпус вартових ісламської революції (КВІР) висловив незгоду щодо відкриття протоки Ормуз. 36:34.
• Іран зазнав значних втрат у своїх військово-морських силах, але ефективно закрив протоку Ормуз. 04:18.
• Американські чиновники розглядали ризиковані плани фізичного вилучення іранських ядерних матеріалів, але зрештою зосередилися на економічному тиску. 04:58.
• Військові дії між США та Іраном припинилися під час перемир’я, але економічні конфлікти загострилися. 06:33.
• КВІР підтримував жорсткий контроль над протокою Ормуз під час перемир’я. 06:33.
• Меморандум охоплює 14 пунктів, спрямованих на припинення бойових дій та встановлення основи для подальших переговорів. 08:26.
• Перше положення проголошує «негайне та постійне припинення військових операцій» обома сторонами — США та Іраном, особливо згадуючи Ліван як зону припинення. 09:10.
• Ключові сторони, які активно залучені до конфлікту в Лівані, такі як Ізраїль і Хезболла, не підписували угоду і не були прямо представлені. 09:32.
• Друге положення акцентується на взаємній повазі до суверенітету та невтручанні у внутрішні справи одне одного. 11:46.
• Четверте положення зобов’язує США почати зняття військової блокади іранських портів протягом 30 днів після підписання документа. 12:30.
• Іран бере на себе зобов’язання забезпечити безпечний прохід комерційних суден через протоку Ормуз протягом 60 днів після підписання. 13:14.
• Іран планує вести переговори про майбутні морські послуги з Оманом та іншими країнами Ради співробітництва країн Перської затоки, а також розглянути питання про введення оплати послуг для суден, які проходять через протоку. 14:14.
• США погоджуються на економічні поступки, такі як зняття обмежень на експорт іранської нафти та розблокування міжнародних коштів Ірану. 15:22.
• США взяли на себе зобов’язання, разом із невизначеними регіональними партнерами, створити фонд щонайменше на $30 мільярдів для реконструкції та економічного розвитку Ірану. 17:38.
• Очікується, що фінансування для цього фонду у $30 мільярдів надійде від країн Перської затоки та інших держав, які підтримують США, а не від коштів американських платників податків. 18:06.
• Корпус вартових ісламської революції (КВІР) може потенційно отримати вигоду від іноземних інвестицій, призначених для реконструкції. 19:34.
• Восьмий розділ МоВ зобов’язує Іран не закуповувати та не розвивати ядерну зброю, а також співпрацювати з МАГАТЕ щодо «зниження рівня збагачення» урану, збагаченого приблизно до 60%, на місцях під наглядом МАГАТЕ. 20:43.
• МоВ опускає обмеження щодо запасів урану або рівнів збагачення, які містилися у попередніх угодах. 22:06.
• Іран бере на себе зобов’язання заморозити розширення своєї ядерної програми протягом 60-денного переговорного періоду. 23:15.
• МоВ не згадує про обмеження іранського арсеналу балістичних ракет. 24:27.
• Стабілізація протоки Ормуз і її відкриття можуть суттєво вплинути на світові ціни на нафту. 06:49.
• Росія отримала економічну вигоду від зростання цін на енергоносії, спричиненого порушенням під час конфлікту. 50:33.
• МоВ надає Ірану паузу для максимального збільшення експорту нафти, перегрупування військових сил та відновлення оборонних систем. 38:13.
• Ізраїльські керівники були виключені з переговорів, які проводилися Сполученими Штатами, і висловили незадоволеність МоВ. 38:51.
• Громадська думка у США, здається, змінюється, і сприятливе ставлення до Ізраїлю знижується серед демократів та незалежних виборців. 43:43.